ЛІДЕР І В АФРИЦІ ЛІДЕР

Previous Entry Share Next Entry
Бабусині Оладушки
зірка
tarambas
Originally posted by sandra_shelk at Бабусині Оладушки
Минає життя. Минає швидко. Минає марно. І починаю я жити спогадами. Спогадами про бабусине село.

Заплющую очі - і бачу: луки, пасовиська, гуси. І корова... А бабуся - старенька рідна бабуся - готує оладушки. А я, маленька, стою біля кухні і дивлюся у блакитне небо. І світ здається великим-великим!

- Та йди вже їсти! - кличе бабуся.

Усмішка прикрашає її добре лагідне обличчя.

І я біжу за стіл - сільський, дерев'яний. Стіл стоїть на городі попід столітньою бабусиною черешнею.

Кажуть люди, що за визвольних змагань, під тою черешнею зупинявся курінь УНР. Офіцер - молодий чорновусий хорунжий - закохався у бабусю і запропонував руку і серце. Та бабуся відмовила: "Ото поїду з тобою, а що буде з господаркою?" Хорунжий сумно зітхнув. Він розумів: дівчина має рацію. І гірко йому було, що не може демобілізуватися і залишитися тут, на завжди. З Нею! Щодня бачити луки і пасовиська. Щодня їсти смачні бабусині пироги.

- Оладушки! - сміється бабуся. - Твої улюблені!

Тарілка з оладушками - на столі. І я - біля неї. Нема нічого смачнішого у житті! І я їм, їм. І життя моє - щасливе! Повна гармонія зі Всесвітом! І з собою...

Все це минулося. Я живу у місті. Місто - глухе, бездушне. Відірване від природи, історії, дитячих спогадів. Тут нема гармонії - лише Гроші, які керують усім.

І нема тут Кохання. Лише швидке примітивне з'єднання. На мить. А потім - знов Самотність. Самотність? Так. Безмежна і страшна, душить мене щодня. І щоночі. Де ти, бабусю?! Захисти мене!
Сиджу на балконі. Їм чорний міський шоколад. Та замість набридлої гіркоти відчуваю смак бабусиних оладушків.

Під балконом зупиняється білий мерседес. Гарний зеленоокий брюнет виходить на тротуар і закохано дивиться на мене. Щодня він дарує мені величезні букети квітів. Щодня запрошує до найкращих театрів, до найвишуканіших ресторанів.

Та, скуштувавши оті міські смаколики, я серцем відчуваю: не те. Не те! І вкотре не дозволяю йому поцілувати мою руку. Ми з ним Різні! Він не бачив гусей, луків і пасовиськ. Не їв бабусиних оладушків...

(c) Олександра Шелковенко

?

Log in